Протягом століття назва готелю змінювалась 5 разів:
“Австрія”, “Варшава”, “Одеса”, “Спартак”, “Дністер”.
1. Архітектурна класика
Під верствами багаторічних нашарувань при реставрації фасаду була виявлена початкова фарба кольору слонової кістки. Як з’ясувалося, колір фарби був типовим для того часу і відповідав трендам архітектури Європи кінця XIX - початку XX століть. Тональне рішення кремового кольору та структура фарби фасаду - архітектурна класика, яка додає м'якості і гармонійності, уособлює природні ландшафти, асоціюється з натуральним, простим, природним станом.
2. Овочева ліпнина
При ретельній реставрації ліпнини на фасаді готелю, під слоями штукатурки ховалися шедевральні натюрморти зі стручком гороху, перцями, кабачками та часником. Є припущення, що архітектор Фредерик Януш надихався роботами знаменитого італійського декоратора та митця Джозеппе Арчімбольдо, відомого на весь світ божевільним “Овочевим портретом” імператора Рудольфа II.
3. Загадкові медальйони Януша
Між 2-м і 3-м поверхами фасаду готелю розташовані медальйони. В архітектурі так називають ліпні рельєфи в овальному обрамленні. Медальйони зображають чоловіка, з нестандартною для тих часів зачіскою. Чому архітектор Януш, що спорудив готель у 1913-му році прикрасив його саме цим зображенням?
Переповідають, що це профіль Ференца Ліста. Нібито угорський піаніст був у Станіславові і давав концерт. Пізніше, на місці того будинку, де він виступав, звели готель “Австрія” (“Дністер”), закарбувавши портрет піаніста в медальйонах. Коли порівнюєш барельєф з портретом Ліста, певна схожість є, проте говорять, що це також можуть бути Моцарт-молодший, або Фредерік Шопен, які свого часу бували в Станіславові.
4. Вежа-бельведер та годинники
Вже майже рік мешканці міста мають змогу милуватися відбудованою вежею-бельведер із трьома годинниками, яка була прикрасою будівлі готелю “Дністер” впродовж ХХ століття.
Конструкцію шпиля в стилі “ар нуво” прикрашають 3 кулі, покриті сусальним золотом, середня з яких оздоблена 8 мальвами, які є символом безкінечності в природі. Крім символічних фрагментів шпиль має свою важливу функцію на вежі. Він служитиме громовідводом усієї будівлі готелю.
Кожен елемент годинника несе глибоке сакральне значення. Стрілки годинника - це гармонія природи, яку створив Бог на четвертий день: сонце й місяць, день і ніч.
Стрілка серця - це також символ любові, яка проходить через зірку життя та об’єднує Всесвіт у бездоганній гармонії.
Годинники виготовлені найкращими українськими годинникарями з використанням швейцарських механізмів. Діаметри годинників - 1,61м.
Ці унікальні годинники не поступаються кращим фасадним годинникам світу і присвячені видатній історичній події для України - 100-річчю Акту Злуки Західно-Української Народної Республіки та Української Народної Республіки.
5. Хеді Ламарр - австрійсько-американська кіноактриса, винахідниця.
Хеді Ламарр (при народженні Єва Марія Кіслер) - легендарна австро-американська актриса, одна з найяскравіших кінозірок “золотої ери” кінематографії. Прославилася після виходу стрічки “Екстаз” через досить зухвалу на ті часи, еротичну сцену купання в лісовому озері, показану на великому екрані вперше. У 1960-х роках за досягнення в кіноіндустрії її удостоїли зірки на голлівудській Алеї слави.
В історію Хеді увійшла завдяки зовсім інший грані свого таланту - розробці наукових ідей. Так, в 1942 вона (разом з композитором Джорджем Антейлом) отримала патент на винахід технології, яка навіть в наш час активно використовується в протоколах бездротової передачі даних (CDMA, Bluetooth, GSM, Wi-FI).
Єва Марія Кіслер народилася у Відні в 1914 році і була єдиною дитиною в сім'ї Гертруди і Еміля Кіслер. Батько, Еміль Кіслер (27 грудня 1880р. - 14 лютого 1935р.), був родом зі Львова і керував банком. Є припущення, що він являвся братом славнозвісному Касселю Кіслеру, власнику кількох знакових кам’яниць у Станіставові, однією з яких був готель “Австрія”. Сімейство Кіслер часто зустрічалось у Станіславові.
6. Пожежники-мільйонери
У 1923 році горів готель “Варшава” (тепер “Дністер”). Пожежні цілих 15 годин мужньо боролись із вогнем, і нарешті перемогли. За це вдячні мешканці виплатили їм два мільйони польських марок. В умовах галопуючої інфляції це був еквівалент двох доларів США.
7. Гейші по-станіславівськи
За Польщі при готелях та кав’ярнях існували так звані “фордансери” або паркетні танцюристи. У Станіславові ними “славився” готель “Варшава” (“Дністер”).
В своїх спогадах Любов Білобрам, між іншим перша українка Станіславова з фармацевтичною освітою, описала, що там відбувалось у 1930-х роках: “У цьому закладі постійно працювали молоді люди - жінки й чоловіки, обов’язком котрих було розважати клієнтів. Дівчата у бальних сукнях розважали офіцерів. А молодики у смокінгах пропонували самотнім старшим дамам розмову та запрошення до танцю. Окремі з них проводили “фордансера” за свій столик і увесь вечір втішалися його присутністю. Насамкінець, “танцівник” був зобов’язаний провести пані до візника, підсадити у коляску та поцілувати ручку на прощання. Так його «робота» закінчувалась. Результати приватної домовленості “фордансерів” з відвідувачками ресторану не цікавили хазяїна закладу”.
8. Вольф Мессінг
Після виходу у 2009 році фільму “Вольф Мессінг: той хто бачить скрізь час” ім’я цього ілюзіоніста та провидця стало дуже популярним серед широких верств населення. Між тим майже невідомим залишився факт, що знаменитий телепат перебував у Івано-Франківську з виступом.
Це сталось у червні 1963 року. Тоді, легенда радянської телепатії і гіпнозу завітала у наше місто та влаштувала зустріч із трудівниками у залі готелю “Дністер”. Хоча, далеко не всі бажаючі могли дозволити собі піти на Мессінга. Вхідний квиток коштував три карбованці, що на ті часи було великою сумою. Крім того, аби уникнути провокаційних питань, на кшталт «чи буде ядерна війна з Америкою?» зал густо заполонили КГБісти у штатському.
Але, незважаючи на всі вжиті заходи, одне незаплановане питання все ж таки пролунало, викликавши сміх у глядачів. Якийсь старий високогірний гуцул, що мислив глобальними категоріями, запитав ілюзіоніста: “Скажіть, будь ласка, товаришу Мессінг, ото зараз у космос наші космонавти полетіли. Вони назад повернуться, чи як?”
Вольф Григорович заспокоїв старого, запевнивши, що радянські космічні кораблі найкращі у світі, і космонавти вже на підльоті.
І він не надурив. Незабаром на Землю щасливо повернулись Валентина Терешкова і Валерій Биковський, які під час виступу Мессінга знаходились на орбіті.
9. Мольфар і Дністер
Відомий мольфар Михайло Нечай починав свою публічну кар'єру як фітотерапевт, виступаючи на зустрічах з мешканцями міста в народному домі. Любив проживати в просторому номері люкс, зробленому в гуцульському стилі. Там і приймав людей, які зверталися до нього зі своїми проблемами. Одного вечора у двері покою постукала пані зі Львова. В руці вона тримала старанно обгорнутий темним папером предмет. З мольбою в очах жінка простягнула пакунок мольфару, пояснила, що це портрет і попросила зцілити картину. Розповідь пані нагадувала сценарій фільмів жаху. Дивні звуки в квартирі, шепотіння уночі, яке лунало від картини. Нечай картину залишив у себе, а готелем поповзли чутки. Звісно, персоналу хотілося побачити, що ж намальовано на тому образі, але при появі гостей в кімнаті, мольфар миттєво повертав портрет обличчям до стіни. Жалівся, що йому важко з ним працювати, але в деталі не вдавався. Все ж таки адміністрація готелю побачила цей містичний шедевр. На портреті був зображений старий гуцул в крисані, очі персонажу були настільки виразно зображені, наче пронизували та сканували, проникали в душу.
Це справді був шедевр, моторошний, містичний, але шедевр! Що сталося далі з портретом нам невідомо. Чи повернулася за ним стара пані, чи, можливо, він вже має нових власників…
10. Чанахи та Сергій Параджанов
На першому поверсі готелю “Дністер” ще донедавна було кафе “Чанахи”. Працювало воно коли готель ще називався “Спартак”. Його назва походила від грузинської страви, що дослівно перекладається як “жаркоє”. Про те, як цей шедевр кавказької кухні потрапив до Франківська, є цікава історія.
У 1964 році в готелі поселився кремезний бородань кавказької зовнішності. Тоді, на другому поверсі містився ресторан “Спартак”, а внизу - більш дешеве безіменне кафе. Гість часто там обідав, а одного разу попросив офіціанта принести йому чанахи. Але на кухні про цю страву перший раз чули. Заінтригований кухар підійшов до відвідувача і поцікавився, що воно таке. Той продиктував приблизний рецепт, який дещо відрізнявся від записів у кулінарних книгах. Класичні кавказькі чанахи готуються з картоплі, квасолі, спецій і баранини. Втім, замість баранини гість порадив яловичину – вона краще розварюється і надає страві достатню клейкість. Кухар усе занотував та пообіцяв приготувати грузинську екзотику назавтра.
Наступного дня бородань вже пробував чанахи по-франківськи. Залишився задоволеним. Страва швидко здобула популярність і стала фішкою закладу. До того ж, шеф-кухар розробив власний рецепт соусу, який тримався у таємниці і не мінявся аж до закриття кафе.
І тепер про головне. Тим бороданем був кінорежисер Сергій Параджанов, який в той час знімав у Карпатах знамениті “Тіні забутих предків”. І, хоча, він походив з вірменської родини, але народився і виріс в Тбілісі, тож добре знав національну грузинську кухню.
11. Живий ланцюг єднання
Поширеною є помилкова думка, що відомий “живий ланцюг єднання” в січні 1990 року сполучив лише Львів і Київ. Насправді від нього простягалося ще два “ланцюги” до Івано-Франківська та на Закарпаття. Доєднати до “ланцюга” Івано-Франківськ було важливо, оскільки саме це місто було столицею ЗУНР в 1919 році. В пам’ять про знаменну ухвалу він починався від дверей цієї кам’яниці в івано-Франківську і через Львів простягнувся до української столиці.
“Живий ланцюг” простягався практично на 700 км.
Можливо, когось цікавить питання, чому ж ланцюг був 21 січня, а не 22-го. Причина була цілком практична. 22 січня припадало на понеділок, а ось 21-го була неділя. Задіяти таку велику кількість людей у будній день було б неможливо, тож подію і змістили на день. Саме завдяки такій зміні організаторам вдалося залучити, за різними підрахунками, від 500 тисяч до 3 млн українців.
Речі та історії з готелю “Австрія”
У мешканців міста збереглися старовинні реліквії готелю “Австрія” - сервізи, підсвічники, картини, а саме головне - історії! Тому усі, хто бажає поділитись цікавою інформацією про кам’яницю або фотографіями предметів, які доповнять нашу збірку, просимо надсилати на е-мейл info@nadiyahotel.com або тел. 050 373 30 08.
Автори кращих історій будуть запрошені на відкриття оновленого готелю.
